Кирилівський монастир

Кирилівський монастир було засновано у 1140 р. князем чернігівської династії Всеволодом (Кирилом) Ольговичем. Мурований Кирилівський храм уперше згадується у літопису за 1169–1171 р. Монастир і церква були названі на честь Св. Кирила Олександрійського.

Муровані стіни з вежами, брамою та дзвіницею упродовж середини XVIII – першої половини ХХ ст. складали невід’ємну частину комплексу колишнього Кирилівського монастиря, на базі якого наприкінці XVIII ст. утворилися Кирилівські богоугодні заклади. Дотепер від згаданих споруд залишилися тільки одна вежа та фрагмент стіни, що містяться на терені Кирилівської психіатричної лікарні № 1 (вул. Фрунзе, 103). Лікарня розташована у північно-східній частині Кирилівського пагорба, котрий височить між Реп’яховим та Бабиним ярами, біля схилу у бік Куренівки понад вул. Фрунзе.

За рішенням виконкому Київської міськради № 920 від 16.07.1979 р., місце розташування досліджуваних будівель входить до меж архітектурного заповідника «Кирилівський монастир». Це місце також входить до археологічної охоронної зони.

До середини XVIII ст. усі споруди Кирилівського монастиря, крім церкви, – трапезна, дзвіниця, келії – були дерев’яними. Територію обителі огороджував дерев’яний паркан. До воріт обителі вели шляхи, що прилучалися до доріг на Львів і на Вишгород.

Ймовірним поштовхом до зведення мурованої огорожі стала значна пожежа 1734 р., від якої дуже постраждала забудова монастиря.. Активізацію будівної діяльності у монастирі відносять до 1748 р.

Спочатку обитель у її історичних межах було обнесено цегляною стіною. На підставі наявних даних важко судити про те, чи пройшла ця стіна по всьому периметру монастиря, чи вздовж деяких, самою природою захищених ділянок (зокрема, на північно-західній межі, понад урвищем) проходили менш капітальні укріплення.

Так само не цілком достеменно визначено первісна кількість оборонних веж.

Ми не володіємо точними даними й про авторство проекту спорудження мурів і веж. Г.Н. Логвин упевнено пише, що мур звів видатний київський зодчий І.Г. Григорович-Барський, проте документально своє твердження він не підкріплює, виходячи, ймовірно, з того, що у середині XVIII ст. цей архітектор брав участь у інших роботах на терені монастиря.

Упродовж кінця XVIII – першої третини ХХ ст. стіни Кирилівського монастирського комплексу перетворилися на внутрішню споруду містечка «богоугодних закладів», обнесеного новою огорожею, й поступово нищилися. Проте у окремих фрагментах, разом із дзвіницею та брамою, мури зберігали певну композиційну й функціональну цілісність.

Після 1936 р., коли було вирішено розібрати на цеглу Кирилівську дзвіницю, така ж доля спіткала переважну частину залишків мурів та браму. Невеликий південно-східний фрагмент стіни завдовжки приблизно 11 м з одною вежею зберігся, очевидно, лише завдяки прилеглій, господарчій споруді.

Завдяки наявності єдиної збереженої південно-східної вежі та фрагменту муру, можна судити про стан та вигляд Кирилівських укріплень на підставі натурних обстежень. Вежа – цегляна, потинькована, одноярусна, кругла у плані, перекрита каркасним куполом з металевою покрівлею та шпилем на вузькому барабані, заввишки (разом зі шпилем) понад 10 м. Має один вхідний та два віконних прорізи (з останніх один закладено). Своєрідною особливістю є влаштування входу до вежі з боку поля, що засвідчує скоріше службовий, ніж фортифікаційний характер споруди.

На підставі постанови Ради Міністрів УРСР № 970 від 24 серпня 1963 р. наріжну башту мурів Кирилівського монастиря взято під охорону держави як пам’ятку архітектури.

Вхідна брама Кирилівського монастиря являла собою проїзд у південній частині муру, оформлений у вигляді цегляної арки. До цього проїзду вів шлях з боку Львівського-Житомирського шляху та Лук’янівки.

Збереглися приблизні обмірні кресленики брами у складі загального обміру муру, брами та дзвіниці, її художнє зображення, окремі фотознімки. Всі вони дають уявлення про вигляд брами лише зі східного (зовнішнього) боку.

Документи, що містили б точну дату спорудження брами та ім’я її будівника, не виявлені. На підставі її зовнішнього вигляду і, зокрема, оформлення в комплексі з муром можна припустити, що в’їзд на місці досліджуваної арки було первісно передбачено у системі огородження обителі. Це засвідчує й та обставина, що на найбільш давньому з наявних планів обителі, оточеної цегляним муром – фрагменті загального плану Києва (близько 1785 р.) уже показано розрив муру саме на місці брами.

Щодо архітектурного вирішення завершення брами – з трикутним фронтоном – слід підкреслити, що воно відрізнялося від більш поширеного вирішення з криволінійним бароковим фронтоном, застосованого у багатьох аркових брамах культової архітектури Києва середини XVIII ст.

Можно припустити, що що така форма фронтону є результатом пізніших переробок, як це було на Економічній брамі михайлівського монастиря. Отвір брами мав вигляд спрощеної напівциркульної арки з замковим каменем. Лопатки обабіч нього оформлювалися такими самими нішами-фільонками, як і лопатки муру; їх увінчували відрізки профільованого карнизу. Під карнизом на лопатках вміщувалися оригінальні прикраси – плоскі зображення глеків.

Серед усіх будівель Кирилівського комплексу дзвіниця, безумовно, посідала друге після Кирилівської церкви місце за містобудівним значенням та архітектурною цінністю.

З досліджуваних споруд саме Кирилівську дзвіницю вивчено й обстежено найдокладніше, щодо неї зберігся найповніший масив документів. Існує низка текстових матеріалів, на підставі яких можна достеменно датувати зведення дзвіниці, встановити обставини, за яких її споруджено, автора проекту, пізніше використання, а також подробиці нищення будівлі. Збереглися обмірні кресленики першої половини ХІХ ст., багато фотознімків усієї дзвіниці та її окремих деталей.

Ініціатива спорудження цегляної дзвіниці з надбрамною церквою в Кирилівській обителі належала її ігуменові середини XVIII ст. Феофану Жолтовському.

З прохання ігумена Феофана ми дізнаємося, що на початку 1759 р. він вже уклав контракт із «майстром» для виконання будівних робіт. Цим «майстром», себто підрядчиком, а водночас автором проекту споруди, виявився І. Григорович-Барський.

Будівництво, що його проводив Іван Григорович-Барський у Кирилівській обителі, виявилося тривалою та складною справою.

Зрештою, дзвіницю з церквою було добудовано не пізніше початку 1770-х рр.

У своєму первісному вигляді дзвіниця Кирилівської обителі являла собою трьохярусну споруду, у першому ярусі якої була брама з проїздом, у другому ярусі – тепла церква, у третьому – власне дзвіниця. Її завершувала характерна барокова ступінчаста баня із барабанчиком та «ліхтариком». Нижній ярус був приземкуватим, середній та верхній – значно вищими. Загальна висота дзвіниці з хрестом, відповідно до обміру, складала понад 56 м.

Упродовж свого існування дзвіниця Кирилівського комплексу зазнавала капітальних перебудов. Відомості щодо них у літературі подаються вельми розбіжно.

Відомо, що у червні 1851 року трапилась пожежа, під час якої постраждали дерев’яні конструкціі покрівлі дзвіниці. На цей час церкви у другому ярусі вже не було – там було влаштовано аптеку, а у першому ярусі - лабораторію.

У 1864 році дзвіницю відбудували, але форма покрівель була змінена.

Про зовнішність дзвіниці до пожежі 1851 р. можна судити з обмірів першої половини ХІХ ст, а також доволі приблизного акварельного малюнку Ф. Солнцева та дрібномасштабних зображень у акварелях М. Сажина. Пізніші ілюстративні матеріали – в основному фотознімки – фіксують істотні зміни у вигляді споруди. Після відбудови дзвіниці її завершення набуло спрощеної форми: ліхтарик зі шпилем. Дерев’яні крила другого ярусу, очевидно, згоріли. Їх було замінено новими, зі збереженням первісного декору, але форма їх даху виявилася цілком іншою, через що було частково перекрито декор західного та східного фасадів центрального ядра другого ярусу. Підвищення даху було виконано, зокрема, з метою створити на рівні 2-го ярусу проміжний поверх за допомогою додаткового перекриття. Це й було зроблено у ході реконструкції.

За радянської доби на терені Кирилівських богоугодних закладів розмістилася психіатрична лікарня ім. Т.Г. Шевченка. Об’єм дзвіниці залишався у користуванні медичного закладу як аптечне приміщення. Але після того, як постановою РНК УРСР було створено Державний Києво-Кирилівський заповідник, його організатори мали намір музеїфікувати цю пам’ятку. Втім, достойний задум не було здійснено. Лише у 1932 р. споруду у занедбаному стані передано від лікарні заповіднику, який відремонтував її та пристосував для зберігання фондів та під житло службовців.

23 червня 1936 р.  президія Київської міськради своєю постановою № 2577 дала дозвіл на варварське діяння: руйнацію Кирилівської дзвіниці. У 1937 р. почалося поступове руйнування Кирилівської дзвіниці, а також старої брами та переважної частини мурів.

23 квітня 1999 р. Кабінет Міністрів України затвердив Програму відтворення видатних пам’яток історії та культури України серед яких передбачено відтворити і надбрамну церкву з дзвіницею Кирилівського монастиря.

Проектні рішення

Проектом передбачено:

Відтворення надбрамної церкви-дзвіниці на її їсторичному місці, яке буде поточено після проведення археологічних досліджень та відкриття фундаментів споруди;

Відтворення фрагментів муру, прилеглих до дзвіниці;

Відтворення вхідної брами;

Розробка благоустрою ділянки проектування з врахуванням відтворених споруд.

Розроблено два варіанти відтворення самої дзвіниці

1-й варіант – з покрівлями у формах початку ХІХ ст. ( до пожежі 1851 року) та з відкритим проїздом у першому ярусі;

2-й варіант – з зміненою після пожежі формою покриття та з закладеним проїздом, тобто у вигляді споруди на час руйнації.

Лишилось досить багато зображень дзвіниці кінця ХІХ- початку ХХ сторіччя. Але на цих фото ми бачимо споруду, вже перебудовану після пожежі 1851 р., тобто з зміненим покриттям абсид та завершенням бані. Існують також допожежні зображення, це обміри 1820-х та 1840-х років. Але на обмірах видно принципові грубі помилки у зображенні деяких деталей фасаду, тому спиратися на них ми не можемо. Цікавою є також акварель Ф.Солнцева 1843 р., на якій можно побачити кольорове вирішення фасадів дзвіниці та церкви.

Всі існуючи фото, на яких споруда знята зблизька мають перспективні викривлення, тому, для визначення позначок довелось спиратись на панорамні фото, де церкву та дзвіницю видно  майже фронтально.

Були проведені теодолітні обміри Кирилівської церкви, взяті точні позначки основних елементів фасаду, та на основі них вираховані позначки фасаду дзвіниці.

Після проведення археологічних дослідження, розкриття підмурків дзвінниці і їх точного обміру розміри споруди будуть поточнені за методикою «Спосіб визначення просторових розмірів і форм реставрованих архітектурних об'єктів»  (патент на винахід G01С11/00) використаною при відтворенні Михайлівського собору.

Залежно від результатів археологічних досліджень, можливо передбачити експонування фрагментів автентичних підмурків дзвіниці.

Дзвіниця, мури та брама відтворюються з цегли М 150 на цементно-пісчаному розчині М 100. У подальшому, після дослідження підмурків споруди і визначення її конструктивного вирішення, товщину стін дзвінниці буде визначено виходячи з конструктивних потреб.

Ззовні всі площини стін отиньковані. Ліпний декор виконується в умовах цеху і монтується до несучих конструкцій.

Баня та абсиди дзвіниці, мури та брама покриваються листовою міддю з пофарбуванням окисом хрому. Завершення бані дзвіниці та хрест покриваються сусальним золотом, або напиленням нітриту титану, що імітує позолоту.