Церква Різдва Христового на Поштовій площі

Церква Різдва Христового на Поштовій площі була першою значною спорудою, яка відкривала собою Києво-Поділ з боку Дніпра.
За легендою, вона була заснована іще при князі Володимирі, хоча перша відома згадка (у звіті королівських комісарів) датується 1543 р. В 1564 р. на кошти жертводавців на цьому ж місці відбулась закладка нової церковної споруди, яка згадується В "Росписи Киеву» 1682 р. серед 12 подільських церков, і зображена на плані Ушакова 1695 р., як дерев’яна одноглава споруда. На початку XVIII ст. церква згоріла, і в 1717 р. відбудована коштом бурмістра Романа Тихоновича. До 1743 року храм постарів і біля нього знов почалось будівництво, яке, через брак засобів, завершилось тільки за сорок років у 1783 р. Але і ця споруда не простояла довго, у 1804 р. її стан за визначенням міського архітектора А.І. Меленского «от сильного напряжения ветров угрожает скорым падением» і на початку 1805р. церкву розібрали, а служби перенесли до Симеонівської церкви.

У червні 1805 р. міський архітектор А.І. Меленский склав проект нової кам'яної церкви, а митрополит Серапіон затвердив його. Будівництво почалос у травні 1808 р. під особистим керівництвом автора проекту. Підряд на мурування взяли міщани В. Сєриков і П. Кукушкін. Будівництво, яке за кошторисом коштувало 65 тис. рублів, супроводжувалось постійним браком грошей. Вже в 1809 р. були зведені стіни і перекриті на зиму тимчасовим дахом, а на початок 1811р. була готова дзвіниця, на яку повісили частину дзвонів.

Катастрофічна пожежа 9 липня 1811 р., яка знищила практично весь Поділ, раптово призупинила будівництво. Безпосередньо від вогню церква не постраждала. Згоріли тільки деякі дерев'яні речі, складені поза церквою, серед яких старий іконостас. Пожежа, розоривши більшість парафіян, вкрай уповільнила роботи, і мурування купола закінчилось лише у червні 1813 р. До храму перейшло вціліле майно згорілої дотла Спасо-Преображенської церкви, зокрема, дерев'яний різьблений 5-ярусний бароковий іконостас, який і встановили 1 січня 1814 р., а в лютому того ж року митрополит Серапіон освятив храм. Споруда в деяких деталях відрізнялась від проекту. Нестача коштів призвела до певних спрощень. Не зроблені люкарни в куполі, відкладено будівництво обох портиків. У 1820 р. А. Меленский склав кошторис «для зделания вновь двух фронтонов с колонами при церкве новопостроенной во имя Рождества Спасителя с деревянною огорожею» в 1825 р. ці роботи були завершені.

Перше десятиліття існування храму пройшло в напружених зусиллях настоятеля по виплаті боргів. Утім, частина кредиторів, пробачила борги частково або повністю, з будівельником Сєріковим, наприклад, розрахувались лише в 1830 р.

У 1837-41рр., коштом купця 2-ї гільдії С.І. Терехова, до храму прибудовано теплий приділ Св. Сергія Радонєжського - зали з пласкою стелею і вівтарем у вигляді ротонди, перекритої куполом, який і було освячено 10 серпня 1841 р. Найважливіша подія в історії храму відбулася, 6-7 травня 1861 р., коли в ньому перебувала труна з тілом Т.Г. Шевченка на шляху до Канєва. При великій кількості народу благочинний Києво-Подільських церков протоієрей П.Г. Лебединцев разом з настоятелем храму Св.Йосипом Желтоножським зустрів труну і відправив літургію, а наступного дня - панахиду по великому поетові України. Після цього храм почали називати в народі Шевченковою церквою. У 189З р. прихожанин церкви архітектор М.М. Казанський склав проект калорифера в головному обсязі, голландської печі у вівтарі і нової металевої огорожі на цегляних (1833 р). Новий священик - випускник Київської духовної академії Олексій Іванович Язловський здолав хронічний брак грошей. У 1900-01 р. виконано зовнішній ремонт з позолотою трьох главок і хреста та фарбуванням даху і стін. У 1904 р. єпархіальний архітектор Є. Єрмаков склав проект переробки входу до церкви. Починаючи з 1911 р. поновлювався інтер'єр головного обсягу. У вівтарі встановлено новий мідний з позолотою та емаллю престол з рельєфним зображенням Тайної Вечері. Іконостас був перезолочений і розділений на дві частини (у головній частині храму залишився З-ярусний, а 2 ярус - перенесено в Сергієвський бічний вівтар), зроблено нову передвівтарну огорожу, нові різьблені криласи, перезолочено кіоти. Новий розпис стін було виконнано київськими іконописцями братами Кохно. Найбільш значним було зображення у вівтарі на горнім місці юного Христа - Бога Слова, що сидить на престолі в оточенні символічних зображеннь євангелістів (орел, телець, лев, ангел). Справа зображений Ісус, що наблйжаєтся до потопаючого в хвилях апостола, зліва - Пастир добрий із ягням на руках, оточений чередою овець. На північній стіні вівтаря в ніші над жертовником написано Моління про чашу, по його боках - образи святителів Іоана Златоустого і Василія Великого. На південній стіні вівтаря розміщувалось зображення Ісуса Христа, який йде на Голгофу з хрестом. По сторонах цього розпису - образи святителів Яакова і Григорія. Вгорі вівтарної апсиди на райдузі зображено, оточеного серафімами, Бога-Отця із Святим Духом на лоні, що простирає руки над світом. Центральний обсяг храму розписано композиціями і орнаментами, запозиченими братами Кохно з розпису Володимирського собору в Києві. На північній і південній стінах зображено вітчизняних святых, на західній стіні - копії композиції В.М. Васнецова «Водохрещення Русі» і «Страшний Суд». На різьблених царських вратах розміщувалось Благовіщення Пресвятої Богородиці і чотири євангелісти. На північних і південних вратах: образи Св.Архангелів Михаїла і Гавриїла. Повний перелік сюжетів розписів храму й іконостаса приведений у СВЗЗ.

Освячення оновленого храму відбулося 26 березня 1911 р., а живописні роботи тривали до 1914 р. Вартість усіх робіт із відновлення храму склала 36000 руб. Церкву було по ваврварськи знищено у 1935 році, разом з багатьма іншими пам’ятками української історії та архітектури.

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Після прокладки лінії метрополітену від підвалин церкви не лишилось нічого. На її місці на глибині 60-100 см. від поверхні землі знаходиться монолитна залізобетонна плита перекриття станції метрополітену.

Три головних аспекта визначають підхід до проблеми відтворення:

1. Містобудівельне значення споруди, як в’їзду до Подолу з боку Дніпра, підтримка візуального зв’язку з Михайлівським Золотоверхим собором.
2. Авторська робота видатного київського архітектора Андрія Меленського, як твір архітектурного мистецтва.
3. Меморіальне значення «Шевченкової церкви» увічнює видатну подію, і викликає ряд асоціацій національного спрямування.

Церква Різдва за проектом А.І. Меленського являла собою в плані восьмигранник, до якого зі східного боку прилягала напівкругла абсида, а з західного - прямокутна в плані дзвіниця. 3 південного та північного боків будівлю прикрашали чотиририколонні портики іонійського ордеру на високому стилoбaті. Головний об'єм споруди перекривався восьмикутним в плані зімкнутим склепінням, апсида - конхою. У центрі склепіння мало восьмикутний отвір над яким знаходилась невелика восьмикутна баня з вікнами. Дзвіниця - двохярусна, другий ярус її являв собою ротонду з восьми колон іонійського ордеру попарно з'єднаних простінками. Дзвіниця завершується напівсферичним куполом з високим шпілем. Споруда розміщувалась на головній вулиці Подолу яка являла собою продовження дороги з Лаври. ЇЇ значний відрізок (тепер Покровська) зберігся і нині між Андріївським узвозом та вул. Андріївською. На відміну від стapoї дерев'яної церкви, яка за планом 1803 р. була орієнтована досить точно на схід, нова церква була поставлена вздовж вулиці своїм бічним фасадом так, що її вівтар був орієнтований у північно-східному нaпpямку. Церква стояла вище вулиці по рельєфу і виходила на червону лінію східним фасадосм з чотириколонним портиком на високому стилобаті зі сходами. Симетричний портик західного фасаду, виходив до гори, в бік підвищення рельєфу і занурювався колонами в землю.

Пожежа Подолу 1811 р. і його перепланування за проектом У. Гесте докорінно змінило містобудівельну ситуацію довкола споруди. За цим проектом головна вулиця Подолу (тепер П. Сагайдачного) пройшла з протилежного, західного боку церкви, перетворивши задній фасад на головний, а головний, з високим портиком на стилобаті опинився вcepeдині щільної забудови кварталу. До того ж, вулиця пройшла таким чином, що заглиблені в грунт колони західного портика, вийшли за її червону лінію і опинились на неширокому тротуарі. Прокладення Володимирського спуску спричинило ще більше наростання позначок землі. Це постійно спричиняло незручності пов'язані з тим, що рівень землі біля портику був вищим за підлогу церкви на 75-80 см. На фото різного часу видно, як під портиком у pізниx варіантах добудовуються дерев'яні тамбури для сходів. Прибудова в 40 pp. Приділу Св.Сергія Радонежського, для чого було розібрано портик північного фасаду, майже не вплинула на вигляд храму, бо знаходилась всередині кварталу і не грала, на той час, помітної pолі в екстер’єрі споруди. Загалом, будівля на час, зафіксований у фотодокументах відповідала проекту. Вийнятком є зміна ордеру портиків з іонійського на дорійський та спрощення багатьох елементів декоративного вбрання. Завдяки підвищенному рельєфу колони південного портику церкви вийшли закороткими приблизно на 80-90 см, що зробило їx пропорцїї заважкими навіть для дорійського ордеру.

Андрій Іванович Меленский (1766-1833) ввійшов в історію київської архітектури як видатний інтерпретатор класичного стилю. Серед його значних робіт у Києві храм Миколи Доброго (не зберігся), Воскресенська церква, будинок ігуменії і дзвіниця Флорівского монастиря, церква-ротонда Св. Миколи на Аскольдовій могилі, Здвиженська церква на Кожум’яках, пам'ятник Магдебургского права.

Об’ємно-планувальна структура та декоративні елементи церкви Різдва використані Меленським і в його інших спорудах, що збереглися, наприклад у Богоявленській церкві Фролівського монастиря, у церкві на Аскольдовій могилі, у церкві Миколи Доброго та у Вознесенській церкві. Порівняння цих споруд дає можливість стверджувати, що всі вони мали спільні риси і прийоми, характерні і для церкви Різдва. Наявність достатньої кількості фотоматеріалів, а також копії проекту та існуючих споруд цього автора дають можливість досить точно встановити розміри видимих на фотографиях частин споруди, i цього цілком достатньо для повного відтворення її зовнішнього вигляду. Інтер’єр церкви з iконостасом також відтворюються досить точно.

Головним завданням при відтворенні нам видається втілення містобудівельного і архітектурного аспекту задуму автора, який, власне, не здійснився випадаово, через пожежу 1811 р. і перепланування У. Гесте. Церква на високому стилобаті має домінувати над площею, яка розташована нижче по рельєфу - між церквою та Дніпром і вільно сприйматись з усієї Поштової площі. Зараз, з прилеглої до церкви забудови залишився лише поштовий будинок, який є пам’яткою архітектури. Він був розташований на червоній лінії кварталу, в якому опинилась церква післа перепланування 1811 р. Якщо відновити споруду на старому місці, поштовий будиночок дещо закриє з боку Поштової площу головний фасад церкви Різдва. Тому, можливо, є певний сенс трошки зсунути храм в бік Володимирської гірки, щоб розкрити розкрити портик у бік площі.

Пізні прибудови, зроблені з утилітарних міркувань, псували класичистичну oб’ємнo просторову композицію споруди. Якщо на час зведення приділ, був закритий щільною забудовою і майже не сприймався, тепер він вийшов би на плошу, повністю зіпсувавши як гарну архітектуру самої споруди, так і весь ансамбль. Тобто з архітектурно-естетичних міркувань відтворення храму в первинному вигляді є єдино вірним рішенням.

Питання про позначку землі церкви теж може бути вирішено неоднозначно. З одного, боку, педантично дотримуючись історичної достовірності, можно було б відтворити споруду на тій позначці, відносно сучасного рівня землі, на якій вона існувала, тобто - підлога церкви нижче рівня землі з боку Володимирського спуску.

В цьому випадку доводиться зважати на цінності суто історичного плану - вигляд церкви, відомий з богатьох фотографій не може бути значно зміненим при відтворенні, тобто в ньому не може з’явитись елемент, якого раніш не було - в данному випадку великий стилобат з боку Володимирського спуску. В той же час, внесения змін, що не будуть cпpиймaтиcя i, загалом, залишаться не поміченими цілком можливе. Тому, доцільним видається підняти рівень підлоги церкви до рівня землі, що дасть змогу запобігти влаштуванню сходів вниз до церкви і дозволить повернути колонаді портика проектні пропорції. Головна відмінність конструктивного вирішення, що пропонуеться проектом, полягає у полегшеному муруванні стін для зменшення навантаження на фундамент та в застосуванні залізобетонної оболонки замість цегляного склепіння головного об'єму церкви та конхи. Питання про відновлення огорожі та благоустрій тepитоpії навколо церкви потребує узгодження із загальним вирішенням забудови Поштової площі та протилежної сторони вул. Володимирський спуск, які знаходяться на перших стадіях розробки. Тому на даному етапі передбачано тільки відновлення caої споруди з мінімально-необхідними змінами існуючого благоустрою.

Відтворення храму в класицистичних формах не тільки повернуло б Києву чудову пам'ятку архітектури та історії - «Шевченкову церкву», але і збагатило б панораму Подолу, повернуло б центральну ланку в комплекс, що укладався десятиліттями, давньої архітектури (церква - «будинок Куприна» - елеватор Бродського - поштова станція). Наявність значного числа архівних креслень і фотодокументів дозволяє провести таке відтворення з високим ступенем наукової достовірності.