Михайлівский Золотоверхий монастир

ІСТОРІЯ

У 1108 р. князь Святополк (Михайло) заклав новий храм в ім’я архистратига Михайла, а в 1113 р. був у ньому похований. З початку XIII століття в ньому знаходилася одна з найвідоміших реліквій - мощі святої великомучениці Варвари.

У 1710-х рр. були зведені кам'яна трапезна, 3-ярусна дзвінниця та два бічні приділи собору. Останнє було зроблено невдало, внаслідок чого в 1740-х рр. собор довелося укріплювати 14 -ма контрфорсами.

Під час реконструкції 1888 р. виявилось, що інтер'єр собору був прикрашений давньоруськими фресками та мозаїками. Для експозиції «Євхаристії», було розібрано верхні яруси унікального барокового іконостасу початку XVIII ст.

У 1922 р. монастир було розформовано. На протязі 1934 -1936 рр. були зруйновані собор, дзвінниця, і частина муру з Економічною брамою. Їх знищення не тільки ліквідувало видатну пам'ятку давньоруської архітектури і образотворчого мистецтва, не тільки занепастило прекрасний ансамбль архітектури українського бароко, а й вилучило з давнього центру міста унікальну містобудівну вісь, що фіксувалася перш за все дзвіницями Софійського і Михайлівського монастирів.

Перед руйнуванням давньоруське ядро було досліджено, мозаїки та фрески зняті і розкидані по різних музеях. Знаменита вівтарна мозаїчна композиція «Євхаристія», яка експонується в Софійському соборі, окремі мозаїчні і фрескові зображення, зняті при розборці собору зараз в музеях Москви, Петербурга та Новгорода.

У 1992 р. з прийняттям рішення міськради про виконання першочергових робіт для відтворення головних споруд монастиря і почалась історія його відтворення.

ПРОБЛЕМА ВІДТВОРЕННЯ

Проблеми ставлення до автентичності, що виникають при реставрації, реконструкції, відтворенні пам'яток культури, продовжують гостро дискутуватися особливо в галузі архітектури. Одні заперечують цінність будь-яких «новоділів», інші стверджують, що копія здатна виконувати майже всі функції оригіналу.

Однією з головних характеристик культури будь-якого суспільства є штучне середовище існування. Не випадково в археології «культурою» називають рештки середовища існування еоціума,яке не залишило письмових відомостей, наприклад, «трипільська культура».

Штучно створене матеріальне середовище, як правило, формується протягом усієї історії, є свідченням розвитку культури, іноді давнішим за писемність і мову. Насиченість штучного середовища «матеріальними свідченнями історії» різних епох, тобто творами архітектурного мистецтва давнини, є одним із найважливіших надбань кожної нації.

Архітектурна спадщина України, що включає багато нашарувань різних культур і різних часів, досить численна. Наприклад, колони базиліки, зображені на гривневій купюрі, побудували візантійці у VІ ст., мечеть Узбека в Старому Криму звели ординці, вежа Любарта в Луцьку - це пам'ятка початку Литовського часу; найбільший на Волині костьол в Олиці, збудований на зразок церкви Іль Джезу в Римі. Усе це, безумовно, є зараз історико-архітектурним надбанням держави Україна.

Проте, історію самої України у вузькому і цілком конкретному розумінні її власної національної культури, репрезентує досить невелике коло пам'яток. Кількість найвизначніших навряд чи сягала сотні.

З них втрачено не просто більше половини – зруйновані саме найбільші і найзнаменитіші споруди. Наприклад в Києві: Успенський собор – зруйнований, Софійський вцілів, Михайлівський, Братський і Військово-Микільский зруйновані разом з дзвіницями...

Друге питання – наскільки копія в архітектурі може замінити оригінал. Роль копії в мистецтві величезна, завдяки їм відомо багато шедеврів, значна частина давньогрецької скульптури дійшла до нас у римських копіях і т.п.

З одного боку, досконалу копію не можно відрізнити від оригіналу – тоді в чому різниця між ними, як творами мистецтва? Копія повністю зберігає авторський задум, тільки виконана вона рукою іншого виконавця.

Щоб розрізнити поняття архітектурної форми та її матеріальної основи на конкретному прикладі поставимо питання: що саме руйнує вибух у пам'ятці архітектури, якщо після нього втрачається саме форма твору мистецтва, а маса і кількість автентичної основи залишається такими ж.

У творах таких мистецтв, як література, музика, театр, авторський задум відтворюється при кожнім виконанні: оркестр грає симфонію, артисти грають п'єсу, ми читаємо написаний кимось вірш або прозу і т.п., кожен раз фактично заново виконуючи твір.

Архітектуру називають застиглою музикою і твори архітектури можуть бути високим мистецтвом, саме такі споруди у випадку іх втрати і намагаються відновити за будь-яку ціну.

Архітектурний твір (форма) створюється автором для виконання іншими і в цьому архітектура подібна до музики або театру. Давня споруда містить прийоми ремесел, технології будівництва, матеріалів, завдяки чому є пам'яткою матеріальної культури. Однак, носієм мистецтва і твором духовної культури в архітектурі є саме авторський задум, який виконується іншими. Архітектурна пам'ятка поєднує цінності твору духовної і пам'ятки матеріальної культури.

Підходячи з цієї точки зору до оцінки архітектурних шедеврів минулого стає цілком зрозуміло, чому суспільство прагне відновити Старе място і королівський палац у Варшаві. Вони є творами мистецтва і духовної культури Польщі нітрохи не нижчими і не менш вартісними для суспільства, ніж музика Шопена або вірші Міцкевича.

А точне відтворення твору архітектора І. Григоровича -Барського 1748-50 рр. фонтана «Самсон» на Контрактовій площі в Києві є твором мистецтва анітрішки не менш автентичним, ніж виконання хором Іконника твору композитора А. Веделя ХVIII ст.

Відтворення втраченої пам'ятки – повторне виконання авторського твору, не суперечить загальноприйнятій практиці в інших видах мистецтва і повертає в актив культури втрачений твір архітектурного мистецтва – настільки повно, наскільки повно збереглася інформація про його форму.

А чітке й однозначне усвідомлення того, що видатна споруда – твір застиглої музики – архітектури є лише одним з різновидів авторського твору (мистецтва), що виконується іншими (на відмінність від музики зовсім до мистецтва непричетними), багато в чому замінить шкалу оцінок антиквара оцінками художника-мистецтвознавця.

МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ВІДТВОРЕННЯ

Михайлівський Злотоверхий монастир був однією з найвизначніших пам'яток архітектури, історії та культури, яка завжди мала велике значення у формуванні образу нашого міста. Ескізний проект його відтврення має за мету якнайповніше повернення тих різноманітних цінностей в естетичній, культурній та релігійній сферах, які були втрачені із руйнуванням цієї головнї споруди комплексу.

Оскільки матеріальна основа втрачених споруд, як джерело наукової інформації втрачена, а естетичні потенції пам'ятки визначаються архітектурною формою, методологічна основа відбудови – цілісне відтворення архітектурної форми пам`яток на основі вийнятково достовірної інформації.

В даному випадку відновлення конструктивно-технічної структури та технологічних прийомів будівництва жодною мірою не може компенсувати втрати оригіналу, тому відновлення пам`яток у вигляді реставраційної копії, яка, точно відтворюючи форму оригіналу, дозволяє застосовувати сучасні конструкції та матеріали, найбільш доцільна.

ПРОЕКТНІ РІШЕННЯ: СОБОР

Бароковий образ собору сформувався до середини XVIII ст., тобто в той же час, коли зводились в камені і інші головні споруди, які визначили бароковий вигляд комплексу взагалі: дзвіниця, трапезна церква та мур з Економічною брамою.

Прибудови між контрфорсами, зроблені пізніше, очевидно, в різний час, є суто утілітарними, не підтримують загальну об'ємно просторову композицію споруди та порушують єдність його стилістичного вирішення.

При відбудові Михайлівського собору видається недоцільним відтворювати одноповерхові прибудови між аркбутанами, які порушують стилістичну цілісність його архітектури, що склалася після реконструкції 1740-х років.

Тому, як головний варіант, пропонується відтворення споруди на той час, коли остаточно сформувався бароковий вигляд всього комплексу Михайлівського Золотоверхого монастиря – тобто на середину XVIII ст. Проте, в проекті подається також як другий варіант – відновлення споруди на початок XIХ ст., тобто такою, як вонн була зафіксована 1840 р. на обмірах архітектора Спарро та, як третій варіант – відновлення на час руйнування.

Важливим моментом є експонування у відтвореній споруді автентичних решток давньоруського часу, відкритих розкопками 1992-97 рр.

На головній та південній апсидах (у вісях 4 - 6 та Е) запропоновано підняти на висоту 1 м від проектного рівня землі давньоруські двоуступчаті пелястри з півкруглими тягями у вигляді зондажа. «Зондаж» передбачено виконати з імітацією давнього мурування «opus mixtum».

ДЗВІНИЦЯ

Дзвінниця була побудована у 20-ті роки ХVІІІ ст. і дійшла до часу руйнування без значних змін.

Проектом передбачено відтворення дзвінниці у тому ж вигляді, в якому вона була зруйнована. Виконання реставраційної копії дзвінниці вимагає точного відтворення лише тих її елементів, які було видно ззовні - зовнішньої поверхні стін та арочного проїзду, який був головним парадним входом на територію монастиря. Тому, товщину стін дзвінниці визначено виходячи з конструктивних потреб.

МУРИ, ЕКОНОМІЧНА БРАМА

Економічну браму було збудовано між 1760 та 1770 рр. Вона дійшла до часу руйнування з невеликими змінами зовнішнього вигляду.

Проект відтворення економічної брами виконано на підставі обмірів розкопаних фундаментів споруди, проведених 1980 року та опрацювання зібраних фотоматерфалів.